Проблемні питання застосування Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності
В експертному середовищі є доволі поширена думка, зокрема таких фахівців, як І. В. Герасименко, О. В. Командиров, Р. М. Пасько, І. М. Чалюк, які у своїй статті «ОСОБЛИВОСТІ ВРАХУВАННЯ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ ТА ПРИБУТКУ ЗАБУДОВНИКА ПРИ ВИЗНАЧЕННІ РОЗМІРУ МАТЕРІАЛЬНОЇ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ОБ’ЄКТАМ НЕРУХОМОГО МАЙНА ВНАСЛІДОК ВОЄННИХ ДІЙ АБО ТЕРОРИСТИЧНИХ АКТІВ» зазначають, що «визначення розміру заподіяної шкоди подібних об’єктів кошторисним підходом є не завжди можливим через невідповідність на сьогоднішній день застосованих у радянські часи будівельних матеріалів та технологій, а також неможливість визначення повного обсягу необхідних для відновлення будівельних робіт.
Який метод визначення шкоди можна вважати найдоречнішим? Розбираємо думки експертів, основні проблеми і недоліки наявних методів
Найдоречнішим підходом до визначення заподіяної шкоди подібних об’єктів є застосування укрупнених показників відновлювальної вартості (УПВВ).
Разом з цим слід, відмітити, що при визначенні вартості пошкодженого об’єкта з використанням Збірників УПВВ, які розроблені в 1970-1972 роках і призначені для переоцінки будівель і споруд усіх галузей народного господарства станом на 1 січня 1972 року, необхідно враховувати певні особливості.
Укрупнені показники, наведені в збірниках, складені в цінах, введених з 1 січня 1969 року. Всього було розроблено 39 збірок УПВВ різних галузей народного господарства. УПВВ згруповані за видами будівель і споруд та містять відновну вартість 1 куб.м. будівельного об'єму будівель або 1 км трубопроводу, 1 км автомобільної дороги і т.д. в залежності від ряду параметрів (їх призначення, конструкції, капітальності, благоустрою, розміру і розташування в тому чи іншому територіальної поясі, з урахуванням виду кліматичного району через відповідні поправочні коефіцієнти).
У відновлювальну вартість зазначених укрупнених показників включені всі прямі витрати, накладні витрати, планові накопичення, а також загальномайданчикові витрати на відведення та освоєння будівельної ділянки, вартість проектно-вишукувальних робіт, витрати, пов'язані з проведенням робіт у зимовий час, витрати на відрядно-преміальну систему оплати праці, вартість утримання дирекції підприємства, що будується, збитки від ліквідації тимчасових будівель і споруд, витрати на перевезення робітників на відстань понад 3 км за відсутності комунального транспорту, витрати на виплату працівникам будівельно-монтажних організацій надбавок за рухомий характер робіт та ін. (див. п. 3 Загальної частини Збірників укрупнених показників відновної вартості будівель та споруд для переоцінки основних фондів).
Проте, вказана вартість не містить прибутку забудовника та податку на додану вартість (ПДВ, якщо він не врахований в індексах здорожчання будівельно-монтажних робіт).»
Втім, зазначена вище позиція не зовсім кореспондується із позицією інших фахівців, зокрема Юрія Суліменко, який в свої статті «Деякі особливості оцінки інженерних споруд», зазначає «Вартість одиничного показника, розрахована в кошторисних нормах і цінах 1969 року, не відображає об’єктивно необхідних витрат на створення об’єкта в сучасних умовах більш як за 45 років суттєво змінились пропорції між базовими складовими кошторисної вартості (вартість праці, вартість матеріалів і механізмів, фактор часу).
Звичний спосіб індексації з достатнім рівнем достовірності дозволяв визначити вартість нового будівництва в період функціонування дворівневої системи ціноутворення в будівництві, яка базувалась на вимогах СНиП IV-(1-16)-84 та Правил складання кошторисної документації і визначення базисної та розрахункової кошторисної вартості будівництва ДБН IV-16-98.
Наведені нормативні документи, що являли базу для розробки кошторисних цін 1984 року і подальшої індексації цін 1984 року як базових цін в будівництві, втратили чинність 1 січня 2001 року на підставі наказу Держбуду України від 19 жовтня 2000 року №233. Документи, що являли базу для розробки кошторисних цін 1969 року втратили чинність із введенням СНиП IV-(1-16)-84.
Тобто з формальної точки зору, індексація із застосуванням коефіцієнтів Мінрегіонбуду можлива лише для витрат на нове будівництво, розрахованих відповідно до вимог ДБН Д.1.1-1-2000, тобто для об’єктів, початок будівництва яких припадає на 2001 і подальші роки».
Першоджерело: ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНКИ ІНЖЕНЕРНИХ СПОРУД
На мій погляд зазначене питання є дуже важливим, та потребує вирішення, т.я. є велика кількість пошкоджених об’єктів, які будувалися за радянські часи і вартість заміщення яких неможливо розрахувати шляхом проведення кошторисного розрахунку, що пов’язано як із відсутністю необхідних даних для проведення розрахунків так і значною трудомісткістю та довго тривалістю таких розрахунків.
Мухін Олексій Олександрович,
кандидат економічних наук,
Заслужений економіст України,
судовий експерт, оцінювач
Член Експертної ради ФДМУ